Весело…
Отак стоїш собі на зупинці, чекаєш тролейбуса, нікого не чіпаєш…
Тут підходить якись дідок і щось тобі говорить. Витягуєш навушники і намагаєшся пояснити діду, що не чув, що він хоче. Разу з третього до нього доходить і він повторює, що шукає вулицю дарвіна і прокуратуру на ній. Ти пояснюєш йому як туди пройти, як виглядає будинок, кілька орієнтирів, прощаєшся з дідком, засовуєш навушники на місце, почуваючись героєм від того, що хоч комусь інколи потрібен, хай навіть як джерело інформації… Знову чекаєш тролейбуса, який якраз виїзжає їз-за рогу. Тролейбус під’їжає, звідти вивалюється якась тьотка і тролейбус їде. Приходиться підніматися нагору, до наступної зупинки… І бачиш цього діда, що питає дорогу до тієї ж прокуратури. І так противно стає на душі. Не здатний навіть добре пояснити дорогу… І навіщо тоді ти такий потрібний?
2 years ago • 0 notes • view comments